Красивих слів, не завжди вистачає,
Тому, є мова власних почуттів.
Хто розум при розмові не втрачає,
Ніколи не побачить грішних каяттів.
Людина, завжди має що собі сказати,
Душа, ніколи без причини не мовчить.
Та хоч від радості почни кричати,
Це ж серце іноді, ось так звучить.
Природа інколи зі злості все ламає,
Вона, напевне хоче щось розповісти.
Поглянь, як вітер дерево здіймає,
Зі свистом, хоче нам доповісти.
Найкраща мить – коли ми чуєм пісню,
Яка в минуле може віднести.
Від спогадів не вистачає навіть кисню,
Слова, не в змозі щиро донести.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781512
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.03.2018
автор: Пальячи