Кричати чи плакати уже не знаю,
бо цій брехні терпіти сил не маю.
Куди не глянь чи не ступи ногою,
брехня як тінь,повсюди йде з тобою.
І головне,що всі вже звикли до брехні,
і говорити правду стає боязко мені.
Спочатку преукрашу слова свої "масні",
брешу як можу,щоб тільки бути на "коні."
Хоч соромно,хоч там в середині пече,
та ця течія під назвою "життя" кудись мене несе.
А ще повірте,біда одна не йде-
брехня у сіті свої,наших діточок гребе.
Я інфікований брехнею й навірно на завжди,
наслідуючи нам заражуются і наші діточки.
Не розуміючи,щороблять-вони летять туди,
щоб буть "крутими"як їх рідні батьки.
Прикро,що діток вберегти не можу я ніяк,
брехня сильніша,отже поганий я козак.
І змінити щось в житті-не знаю як,
бо все чогось боюсь-чекаю знак.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781555
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.03.2018
автор: Бабич