Під дощ такий я не засну.
Люблю я слухати весну.
Таку всю сонну, безборонну
Очима, серцем осягну.
Що там за фрази нелогічні?
Що там за сум’яття думок?
Смішні, безглузді і епічні
Узори з хмар. Трішки зірок.
Вітер тепер не обіймає.
І не вітається. Чужий.
Мене зі сцени випихає.
Він завжди чийсь, тепер нічий.
З дощем я знову розмовляю.
В чужому більше не читаю,
В чуже своє не одягну.
Просто люблю чужу весну.
Все між рядків не заховаєш.
Весна такого не навчить …
Наліпки свої поздираю.
Чужу віддам небес блакить.
Хто там бадьоро походжає.
Хто будить сплячих і глухих.
І всю ту сплячість проганяє
Наближенням пісень своїх.
Хто там кружля в своєму вальсі,
Між залишків німих снігів?
Немов би на якомусь марсі
Все заново враз захотів …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781693
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2018
автор: Дружня рука