А вона любила ромашки (цукерки та квіти)
І мріяти, лежачи на піску, слухаючи хвилі.
Дивилася в його усміхнені очі такі милі.
А його руки обплітали тіло, мов віти.
Ще вона любила його сміх - дзвінкий, особливий.
І його серйозні роздуми над смішними речами.
Любила дотики особливі довгими ночами.
А він завжди любив її настрій стрімкий, мінливий.
Любила його тепло, підтримку, турботу, увагу.
Відчувала себе особливою - найкращою...
Та якось з часом, це стало ношею найважчою.
Втратила спокій, сон та душевну рівновагу.
Вона досі любить ромашки (цукерки та квіти)
І мріяти, сидячи з кавою, дивлячись в вікно.
Не важливо хто винен, так сталось, тепер все одно
чиє тіло обплітають його руки, мов віти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781736
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2018
автор: Юлія Сніжна