Я захлинулася буденністю сповна,
У темряві шукаючи сигнал.
Проте який,таки ніхто не знав,
По-правді, теж... Не знала й я сама.
У сутінках де видно силует,
Проте не знати чий він і коли...
А може це фантазії були.
Складаючись в чіткий автопортрет.
Складний потік таких безглуздих фраз,
Емоції,що вдавлюють папір.
Забувши, навіть, про чіткий відбір.
Будую чийсь такий хиткий анфас.
А потім враз,
Сто фраз,
Образ,
І джаз...
Що тихо лине в місті,що заснуло.
Що ледь в собі сповна не затиснуло,
Чиюсь свідомість ,як людину час.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781873
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.03.2018
автор: Світлана Глушко