Прив`язала козла бабця,
Геть подалі від криниці,
Увірвався, ото трясця,
Мо» захоче до водиці.
Він неначе, як та дзиґа,
Ланцюг тягне по городі,
Як сказився, хвостом дрига,
Б`є рогами по колоді.
На всі боки, летять тріски,
Її трусить. Як підійти?
У очах, аж бачить блиски,
Треба вихід, нині знайти.
От же дурник, мій старенький,
Йому бабця, так сердечно,
Йди до мене, мій рідненький,
В такий вік, дуже вже смішно.
Чом брикаєш навіжений!
Маєш силу, ще до кізок?
Як мій дід, наче скажений,
Не зміг жити, без інтрижок.
Впала бабця, ледь не плаче,
Це весна на них, так діє,
Біля кізок козел скаче,
Ясне сонце, добре гріє.
2016р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781928
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.03.2018
автор: Ніна Незламна