Пройшло дитинство у Медині,
У мальовничому селі,
Де бігав босоніж до річки
Купатися на мілині.
Де слухав розповіді ґаздів
Про козаків і рідний край,
Де вчився змалку цінувати
Пташину, квітку, ниву, гай…
Де порався по господарству
У стайні, в полі, на дворі,
Ну, а коли мав вільні миті,
Читав Шевченка дітворі.
Закінчив семирічну школу -
Допитливим й кмітливим ріс.
Околиці усі знав добре:
Горби, долини, берег, ліс.
Коли народ почав боротись
Проти запеклих ворогів,
Став і Микола воювати,
Щоб не зробили з нас рабів.
Із батьком готував криївки,
Збирав і зброю, і харчі,
Ходив у розвідку, а дані
Вкладав у сховок під корчі…
Знайшлися зрадники, що здали
Енкаведистам юнака
Й коли вертався із завдання,
Потрапив в руки «яструбка».
Над ним знущались, катували,
Хлопчина ж все терпів й мовчав.
Нікого він із побратимів
Під час тортур не видавав.
Зустріла юність у в’язниці.
Це – Володимирський централ,
Який Миколові жахливі
Сторінки долі написав.
За те, що не хотів коритись,
Частенько в карцері сидів
І довго камеру холодну
Лише з щурами він ділив.
Потім етапи та страхіття
У Воркутинських таборах,
На шахтах і лісоповалах,
У вічній мерзлоті й снігах…
Нелюдські муки та наруга
Не підкосили сильний дух
І за колючими дротами
Продовжував повстанський рух.
Бог допоміг усе здолати,
Не підкоритися катам,
На Батьківщину повернутись
І поклонитися батькам.
Знайти в Залукві «половинку»,
В світ вивести своїх дітей.
Честь, гідність, віру шанувати,
Добро творити для людей.
Жив скромно і не задля слави
В строю стрілецькому ходив.
А Україну усім серцем,
Як неньку, син, свято любив.
Про незалежність її мріяв,
Робив для цього все, що міг.
Свою відвагу та жертовність
Їй без вагання склав до ніг.
Її відстоював завзято,
Боровсь за неї до кінця,
До того дня, коли навіки
Пішов до нашого Творця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782136
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 14.03.2018
автор: палагняк