[i]В людських пороках, немов у лісі,
заплутався небіж...Ніяк не продертись.
А гілля поколюють з кожного боку,
і рани на тілі душі не гояться.
Лиш згадка дитинства пам"ять муляє.
Як птахом веселим на полі мрій
змій паперовий витьохкував серцем,
віднесений вітром до сонця надії...
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782322
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 15.03.2018
автор: Мандрівник