Я лишилась одна.
В цілім світі одна.
Між людьми ходила немов по пустелі.
А обрій пустелі замкнула стіна,
І за нею марились гострі скелі.
Щось марилось там,
Клекотіли орли,
Висіли висоти як срібні собори,
Щось марилось там,
Ніби люди жили,
Ніби кликав мене хтось піднятись на гори.
А хто там живе,
І чи зможу дійти,
І як ще зустрінуть краї невідомі?
І хмари злітали як білі плоти,
А я лишалась у темному домі.
Я лишалась одна,
І співала одна,
І злюбила пісні і самотність одвіку.
Та в горах так лунко бриніла струна,
Що схотілось мені побачить музику.
А хто там грає, що серце горить,
Що небо горить різнобарвним промінням?
А хто б і мене міг пісень тих навчить,
Що на них озивається навіть каміння?
А хто мене любить як душу свою?
І як же тепер - в самоті до останку?
…Одна в цій пустелі самотній стою,
Віки вже стою.
І чекаю світанку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782596
Рубрика: Духовна поезія
дата надходження 16.03.2018
автор: Надія Медведовська