Так хочеться писати про Кохання,
А пишеться не те. Все не туди...
Коли моя земля у визвольнім змаганні
За право БУТИ б`ється, - там усі думки.
Так хочеться писати про Любов,
Про добре, світле, вічне і прекрасне,
Але в повітрі надто пахне кров -
Усі думки про вічне миттю гаснуть...
Їдкий цей запах душить звідусіль,
Залазить в серце, в мозок, труїть душу.
Пишу солдату: "Любий, ти поціль!
Щоб не тебе лишень"... Писати мушу!
Так пам`ять каже, так диктують ті,
Що закатовані лежать в могилах;
Всі ненароджені і мертві, і живі,
Яких чума московська підкосила...
... Цей запах крові душить звідусіль -
Не заховатися і не умити руки.
На цій землі, щоб їсти хліб і сіль,
Боротись мусим, аби і завтра БУТИ!..
...Так хочеться писати про Кохання,
А пишеться не те. Все не туди...
Напишемо колись. А зараз йде змагання.
Страшна, непоетична ця ПОЕЗІЯ ВІЙНИ...
25.02.2017р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782616
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.03.2018
автор: Спасиба Світлана