Лукавить час

Лукавить  час,  коли  нас  кличе  в  літо,
Та  й  шлях  лежить  крізь  довгі  місяці,
Перегортає  їх  життєвим  вітром,
Зціловує  росинки  на  щоці.

Життя  ж  пряде  частіш  вузьку  стежину,
А  іноді  заходить  в  лабіринт,
Тоді  в  душі  стає  терпко-ожинно,
Й  вона,  схвильована,  зневірою  горить.

А  літо  кличе  і  до  себе  манить,
Малює  сонцесяйні  береги,
То  зачарує  згубою-дурманом,
То  поведе  в  несходжені  луги.

Так  і  живе  з  нас  кожен,  у  чеканні
Весни  в  ряснім  кульбабовім  вінку,
А  коли  стріне  спалахи  кохання,
З  ним  закружляє  в  літньому  танку.
16.12.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783120
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.03.2018
автор: Ганна Верес