Лукавить час, коли нас кличе в літо,
Та й шлях лежить крізь довгі місяці,
Перегортає їх життєвим вітром,
Зціловує росинки на щоці.
Життя ж пряде частіш вузьку стежину,
А іноді заходить в лабіринт,
Тоді в душі стає терпко-ожинно,
Й вона, схвильована, зневірою горить.
А літо кличе і до себе манить,
Малює сонцесяйні береги,
То зачарує згубою-дурманом,
То поведе в несходжені луги.
Так і живе з нас кожен, у чеканні
Весни в ряснім кульбабовім вінку,
А коли стріне спалахи кохання,
З ним закружляє в літньому танку.
16.12.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783120
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.03.2018
автор: Ганна Верес