До нестями, до самих глибин,
Прориває, прорізає почуття,
Розриває звичний часоплин,
І ламає все без каяття …
Може, щось і колись побудує,
Випадковий голос почує,
Але поки крізь простір і час,
Кидає себе і нас …
Кілька лебедів об замерзлий лід
Вдаряють з усієї сили.
Неподалік людський слід,
Але поруч немає людини …
Озвірілий і дикий хтось
Чекає на свою жертву
Але лід розбито. Не вдалось
Чиюсь пам’ять стерти …
Цей будинок стояв віки,
Не вподобали дураки.
А тепер стоїть бетон і скло
Поезії будь-якій назло …
Тут текла колись ріка,
Корабель зустрічало дівча,
А тепер десь внизу ніщо,
Згасла волі людської свіча …
Штучний сміх,
Штучна щирість і гріх,
Штучне люблять і цим живуть,
Навіть штучно якось помруть …
Чи вистава,
Чи людське життя,
І октава не та,
І епоха не та …
Раптом хтось і десь оживе.
Є такі на землі місця.
І своє назад відбере
Не штучне, а справжнє життя …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783194
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.03.2018
автор: Дружня рука