В тьмі попелиці,
монстриця – душа,
безсонною спаливши особистість,
від серця відсахнулася
...Відчувши.
Миті полегшення і спокою.
...Як захотілося мені,
перетворитися на ідіота.
...На
очеретяній на сопілочці зіграти,
та босоніж топотати шлях по бездоріжжю,
та пику підставляти, підставляти
дощу і вітру.
А потім...
Здохнути під мальвовим кущем.
Миті, як вічність.
Відчувши.
Та простору покинутої Слобожанщини,
і йти
на вогник на єдиний,
той,що світить
за безліч кроків.
Йти і знати -
там
моя
кохана.
Не спить.
чекає,
і ,
хвилюючись,сумує!
Але,
час зайн –
біблейського туману
і потвори
зімкнулися
у темряві з марою,
а
клапті пам’яті
встромили
нинішнє
у будні.
І стало знов
життя,
як видих без натхнення.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=78320
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.06.2008
автор: Ицхак Скородинский