Повітрянні кульки усіх кольорів,
мотузкою з*язані у продавців.
Яркі і темні,ще різних фігур,
наче життя хтось з повітрям в них в дув.
Сонечко кулькиповітрям обпікає,
вітер в танок їх затягає.
Та буває і прикрість когось до пече-
сонячний промінь кульку убє.
Та їхнє життя дітей веселити,
щоб в радості люди,могли вік свій жити.
Це стимул життя інакше не можна,
повітря,мотузка і грай як завгодно.
Такажуть повсюди-є диваки,
у людях,у звірях-так само й кульки.
Кулька красива,в кольорах і узорах-
для неї буть зв*язаним,велика то втома.
Хотіла далеко до кращих висот,
і до цього зробила вона перший крок.
Мотузку обірвала і полетіла-
піднялась над всіма,як і хотіла.
Люди маленькі,маленькі хатки,
нікчемні усі наче крапки.
З гордості щоки роздувши,що сили,
захотів щоб на ньго як на сонце люди дивились.
І стрімко у гору,щоб бачили всі,
він кращий за сонце,хай знають усі.
Затулить собою він сонце таке-
я більший і в кольорія-цим сказано все.
Іщо це і як це,щось тутне те,
кульку сонечко що сили пече.
Піднявшись на верх,чекав його крах,
один тільки звук і звук цей є-БАХ!
Лопнув чудак не має його-
годиня убила і не його одного.
Не знав він про сонце,не знав висоту,
аще не збагнув,як жити йому.
Йому б веселити в низу дітлашню,
ну а ракетам літать у висоту.
У кожного своя місія в житті,
і перш щось робити,все обдумай собі.
Може не потрібно тобі висоти,
може тут краще,хоч тут і низи.
І не потрібно ганьбитись свого життя,
професій багато-а краща моя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783350
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2018
автор: Бабич