Не зникне враз ніколи й не загине,
Для нас то хліб пахучий на столі.
В ній ген добра, кохання лебедине,
Лежить живильним соком у стеблі.
Чого жива ще й досі не збагнете?
ЇЇ приносять в веснах журавлі.
Не дочекаєтесь ніколи, не діждете,
Вмрете від зла в Печерах і Кремлі.
Чужі пророки строків нам не сійте,
Є сутність мова наша, скрижалі.
Прозріють внуки і полуда зійде,
Кували вічність предки… - Ковалі.
Звучати буде вічна моя мова,
Допоки вічне людство на землі.
В віках лежить її першооснова,
В ній мудрість наша й наші мозолі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783388
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2018
автор: Миколай Волиняк