Господь нас учив прощати,
А в мене на серці – ґрати…
За ґратами – розпач, мука
І ненависть тягне руки
До горла, – чимдуж стискає!
Ключів від тих ґрат немає…
Прости мені, любий Боже,
Що волю Твою негоже
Виконую… Це – несила.
Я монстра в собі зростила,
Що виє і помсти хоче,
Що ридма рида щоночі
За вбитими і за тими,
Які прикидались глухими;
За тими, які рабами
Тихенько зросли між нами…
Роками зростало лихо,
А нам: тільки б тихо, тихо,
А лихо на нашій дурі
Зросло і зчинило бурю!..
Прости мені, любий Боже,
Що серце моє не може
Простити – розплати просить,
До скону, до хрипів «досить»
Мерзоти, яка вбивати
Прилізла! Прости за ґрати!..
18.01.2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783389
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.03.2018
автор: Спасиба Світлана