я прокинувся
визирнув у вікно
і там знову засніжило самотністю.
вийшов на балкон
морозний транзит душевної пустоти
вигріває незадимлені легені
я витрусив у прірву сміття із попільнички
чорний попіл дезінтегрується в холодному повітрі
танцюючи дикунське танго із самотнім снігом
і подумалось
що люди як недопалки
спочатку тліють між губами один одного
а потім летять довго й протяжно униз
кривавим попелом устеляють смітники
і балакають своїми нікотиновими пащами
зі своїми засмоленими друзями
вічно тримаючи у собі пам'ять
у собі краплі ДНК
кожного коханого курця
а потім алкогольно
утомлено сміються кишківникові небесних сузір'їв
так наче та остання цигарка була
останньою.
і от я теж сміюсь розкидаючи руки, ноги, пальці
сміюсь гублячи сором, біль та кожен зайвий спогад,
біжу червоною доріжкою
до тебе, моя червова королево,
я розкриваюсь, ось поглянь на мої карти
я
дурень
із запальничкою в руках
утікаю у твою весну подалі
від зимової самотності
забуваючи про стлілі мури
королівства забутих недопалків.
я вийшов зачинивши двері
була весна засніжена самотністю
я намагався кинути курити
руки по кишенях
але жодних цигарок
жодних цигарок
а це означає
що сьогодні доведеться купити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783589
Рубрика: Верлібр
дата надходження 21.03.2018
автор: Лажневський