Молюсь, манірна музо, й виглядаю
Тебе з-поміж проміння ясних зір.
Погладжую... а часом проганяю
В сльозі розчарування і зневір
Чи посестра мені, чи Божий злиток,
Чи може кара за мої гріхи...
З гори чи під гору несу сповиток:
В сапфірах одяг й рвані лантухи
І все ж молюсь. Без тебе бо несила.
У правді - час, у роздумах - папір...
Перо і слово - вічні мої крила,-
Як хочеш - вір, а хочеш - то й не вір
А може кинути - це все багатство...
Такі думки приходять повсякчас,
Та снишся знов і кажеш: Святотатство!
І знов летить ображений Пегас
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783644
Рубрика: Присвячення
дата надходження 21.03.2018
автор: Надія Карплюк-Залєсова