Не дам піти тобі…Не втрачу, не зламаюсь…
Та знову гляну в правий бік - тебе ж нема,
Ти навіть в сни мої, де я люблю і маюсь,
Дійти не зважилась, вже вкотре…Не прийшла.
Стій…Не втікай з моєї пам`яті назавжди,
Зайди хоч гостею у кольорові сни
І хай у снах тих будуть дотики не справжні,
Навшпиньках ти до мого ліжка все ж прийди.
Нагрянь оголена у місячному сяйві
І русі коси розпусти, коли нулі
Застигнуть замертво в годиннику, й куранти
Почнуть опівночі розкотисті бої.
Замри навпроти ледь прочинених квартирок,
Хай свіжий вітер в пасма промені вплете
І від зірок далеких тьмяно-срібне світло,
На голі плечі, ніжно хусткою впаде.
Зроби ще крок один, приляж під праву руку,
Щоб пригорнути тебе зміг я до грудей,
Аби відчула серця розпач, біль і муку-
Душі невтішний жаль самотніх всіх ночей…
Так пахне в спогадах волосся твоє літом,
І подих гріє пам`ять ласкою й теплом,
Крок в крок за мріями і грішні думки слідом,
Підуть з нездійсненим на ранок, в безвість, сном.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783660
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2018
автор: Ярослав Ланьо