Весна гуляє сквериком міським.
Мороз їй руки дряпає, мов кішка.
Сніг ноги лиже язиком шорстким.
А білка з гілки кидає горішка.
Мовляв, лови, гризи – берись до діл,
Запалюй сонце тисячами вольтів.
Хай розійдеться міць його між тіл,
Прикриє їх від льодо-куль із кольтів.
Жує горіх панянка у вінку
І крутить думи у палкім танку:
- Де взяти силу, коли холод - кров’ю?
Тут шпак – наставив лютому хвоста,
Весні поклав цілунокна вуста.
Прозріла: «Сонце... запалю любов'ю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783806
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.03.2018
автор: Крилата (Любов Пікас)