Байдуже гублюся у скривджених сутінках,
Де сонця колючого списи надламані,
Ти ж кличеш мене, заглядаєш по закутках.
Та тільки ,, Прощай” залишаю на ватмані.
,, Прощай!” – прочитаєш, з’їжачаться літери,
,, Прощай” – стоголосся безлюдне просторами
Розбудить вулкан, відкриючи кратери,
А я непомітно стоятиму осторонь
І тільки тоді, як вулкан обезсилений
Не лаву проллє, а сльозину зволожену
Побачу я сонце, де промінь окрилений
Байдужість вспокоїть мою розтревожену!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783858
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.03.2018
автор: Світлана Петренко