А ми не тліли…Ми згорали!
І воском плавленим текли
Один по одному й руками
Ліпили з нього знов свічки…
Щоб вкотре полум`ям під стелю,
По стінам тінями бігти,
Зірвати стогоном оселю,
Без сил звалившись в тихі сни.
Один по одному стікали,
Зближали пристрастю серця,
Вмирали, знову воскрешали,
І так без міри, без кінця.
Раділи в повному незнанні,
Це щастя було чи біда…
А я лиш думав, чи в коханні,
Не зкурвиться моя душа?
Надії плавились в обіймах,
Всі помисли зжирав вогонь,
І лиш одна примхлива думка
В`їдалась в шкіру моїх скронь.
Коли все скінчиться, що далі,
Кладемо на коханні хрест?
Чи, може, є якісь Паскалі,
Що виведуть життєвий квест?
А ти нічим не переймалась,
Немовби гралась із вогнем,
В коханні мило посміхалась,
Знов манячи мене плечем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783862
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.03.2018
автор: Ярослав Ланьо