Сказав якось Мишці Кріт: - Візьму та й полечу на Кріт!
Там відпочину. Накупаюсь. В воді прозорій наплескаюсь.
На сонці буду загорати. А то сидиш весь час у хаті. Вилажу
рідко я з нори. Не маю доброї пори!
І сонце бачу зовсім рідко... Від цього мені дуже гірко!
Хочеш? Візьму з собою, Мишко! Там почитаєш ти хоч
книжку. А то все бігаєш, шукаєш... А відпочинку теж не маєш.
Ще довго Кріт щось говорив. А поряд поле... й гай шумів.
І сонце ясне пригрівало. І квітло все. Силу давало повітря
всім, легке й духмяне. Чому ж Кротові все погане?
Та залишив би свої нори! Подався в гай, а чи до моря.
До річки б... там позагорати. А потім з Мишкою - в Карпати!
А то сидить, все нарікає. І не цінує те, що має. То ж кращим
все чуже здається.
Тому отак воно й ведеться...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783910
Рубрика: Байка
дата надходження 23.03.2018
автор: Надія Башинська