Скрізь чуєш лихо – а душа сміється,
Їй з чорних хмар цих тільки б пити й пить.
І розум від нещастя не вжахнеться,
А силою новою закипить.
В цей день – усяку, найстрашнішу кару –
З відкритим зустрічатимеш лицем,
Сам кинешся під вибухи, під хмари,
Напоєні отруєним свинцем.
Вогонь палає – нічим загасити,
Скінчилась гра – та нікуди піти,
І тільки залишається просити
Останнього притулку в самоти, –
Куди вже зарікався повернутись.
Покинуть все…спочить на дні…забутись…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783992
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 23.03.2018
автор: Надія Медведовська