Ми живемо з думкою, що кожен день- це мить,
забуваючи з кожною хвилиною про "вчора",
і не помічаємо, як потрапили у сіть,
де живе лихе чудовисько—покора.
Ми ж підкоряємося часу.
Він ж нами грається у лови.
А... потім ми перетворюємося у рідку масу,
для якої немає логічної умови.
Ми відкидаємо усе на "завтра"
лиш би жити саме у цю мить.
Не знаючи чи та подія цього варта,
ми хочемо у цю секунду саме нею жить.
І... забуваємо, що "завтра" не настане,
а що було "сьогодні "різко стане "вчора".
Тоді-то перед нами нелегке пояснення повстане:
"" завтра "вже" сьогодні", а" сьогодні "—" вчора "".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783997
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.03.2018
автор: Віта Королюк