Без слів еспресо, без вершків, і навіть цукру.
В очах весь грішний світ з родзинками душі,
Я лиш зустрів тебе, а вже боюсь, що мушу
Лиш провести очима в парк до ліхтарів.
В глухих заплутаних провулках, міста Лева,
Знов сам не свій ходив і в натовпі шукав,
Ту парасольку мокру в синій колір неба,
Яку ще в березні тобі подарував.
Я рвав роки життя, на дні сумні та ночі,
І кожен Божий день, з душі зрізав шматок…
Щоб вкотре карі не прогавити ті очі,
Що приберіг мені, примхливий долі рок.
Весь час блукав, мовчав і думав лиш про тебе,
Коли хотілося кричати на весь світ,
Та вірив, все таки в кав`ярні вже на мене
Чекає кава - щастя всіх минулих літ!
Гірке еспресо в чашці, й тільки твої очі
І крапля кави на розніжених вустах…
Вона вже снилася, колись, посеред ночі,
Ця крапля чорна, мов перлина дорога.
Ти не втечеш у парк, не зникнеш десь за рогом,
В провулках тихих львівських, поміж тисяч лиць?
Бо нащо ж я тоді, вів бесіду із Богом,
І стільки раз просив в молитвах: Обізвись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784030
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.03.2018
автор: Ярослав Ланьо