Вже дихає пробуджена весна,
Хоч мляво, тихо, повагом та знову,
Озветься щебетом галявина ясна,
Й дерева справлять дорогу обнову.
Як сумував пеньок, від ливнів мок,
В глибокому снігу ховався зранку,
Не знав, що поспішаючи, струмок
В сумні луги всім понесе веснянку.
Самотні клени, з подиву мабуть,
Затріпотіли голими гілками.
Мені сказати хочуть думку-суть,
І поділитись власними думками.
Напружився й розправив плечі він,
Відкрив у світ тендітні очі сині..
Весняний пролісок, під крапель передзвін,
Послав привіти пагорбу і долині.
ПЕРЕВОД:
Дышит прохладой ранняя весна,
Но скоро, соловьем, зальется сад,
Поляны будут слать из трав ковры,
Сошьют деревья праздничный наряд.
Грустил тихонько старый пень,
Прятался в снег от бурь, дождей,
Не знал, что пробегая у луга
Разбудит его радостный ручей…
Грустили клены, (видно потому),
Шептались, молча, голыми ветвями,
Будто, хотели новость расказать,
И поделится давними мечтами...
Расправил плечи, к солнцу потянулся,
Раскрыл на свет невинные глаза,
Подснежник, лесу, молча улыбнулся,
В цветке его играла, радугой, слеза...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784238
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.03.2018
автор: Інна Рубан-Оленіч