Так, радість без печалі – нікуди,
Мажор не відділити від мінору.
Та все ж до них сміливо підійди,
Щоб роздивитись близько грань прозору.
За нею – відображення твоє
Живим переливається потоком,
Немов посеред гір луна зіллє
Те, що вловить не можна тільки оком.
Дивись і слухай. Зайве все відкинь.
Ти перейшов уже останні межі.
Серед усіх тонів – знайома тінь
Твоє обличчя мудрістю змережить.
Без неї світло світлим не бува,
Бо це вона у щасті ожива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784259
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 25.03.2018
автор: Надія Медведовська