Шептали зорі - озирнися!
Поглянь на нього хоч на мить.
Дівоче серце, схаменися!
Хіба тобі геть не щемить?
Невже сльоза гірка, не мучить?
І біль не виє сотнями вовків?
Стріла твоя в його ще серце влучить
А ні, то є ще сотні козаків!
- Не хочу сотні, тисячі не хочу!
Його любов для мене божий дар
Я маю вдачу мирну і співочу
І він для мене пан, і князь, і цар.
А той козак, на іншу задивився!
І своє серце їй навіки дав
Забув кохану й швидко оженився
Про карі очі, навіть не згадав.
Вона й пішла, сльозами омивалась
і горювала, доки не зчерствіла
Отак собі бродила й мордувалась
й червонощока дівчина, зробилась біла.
Не парубок, вже чоловік
ночами теж не спав
гадав, чому йому на вік
такий порок упав.
Чому її забути, досі не вдалось?
Куди пішла, і де блукає?
А може не було її, і лиш здалось,
що серце кароокую між всіх шукає?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784420
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2018
автор: Ірина Сонячна