Людина прийшла у цей світ, щоб любити,
Творити добро, помічати красу
І працювати для того, щоб жити.
У цьому, напевне життя всього суть.
Та часто буває - вона гірше звіра:
Вбиває і знищує навколо все,
Ненавидить люто, у краще не вірить
Та скрізь сіє зло, біди й лихо несе.
Лишень би самій збагатитись на цьому,
Вважати себе ледь не пупом землі,
Неначе у морі купатися в грошах,
Що іншим погано, то байдуже їй.
Допоки триватиме так в цьому світі,
Не зникнуть нещастя та жахи війни.
Допомагати давайте, любити
Та виручати когось із біди.
Комусь співчувати, сказать добре слово
Тоді,коли це необхідно украй.
Віддати життя своє бути готовим
За друзів та близьких, за свій рідний край.
Тоді сонце миру світитиме в небі
І радості хвиля заб"є в береги,
Та доля всміхнеться до мене й до тебе,
Сіятимуть зіроньки щастя завжди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784431
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.03.2018
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський