Я ж бо не бідна, я ж бо багата:
Срібло та злото в будень і в свято.
Пухова шуба, в стразах хустина —
Ох же і гарна, струнка, мов билина.
Землю вкриваю я пеленами,
Радо ділюся усіма скарбами.
Я ж бо весела, я ж бо грайлива--
Іще молода, тому вередлива.
Снігом засиплю всі стежки-доріжки,
Скріплю морозцем — аж холодно ніжкам.
З ґеґотом, жартом ще підсипаю,
Здійму я віхолу-- міри не знаю…
У віях-завіях час мій минає,
Хто веселиться, той горя не знає…
Піднялось сонце -- вдарило в груди.
Весну відчули втомлені люди.
Біжать струмочки-- точать серденько.
(Як добре жилося мені молоденькій!..)
Зношена шуба, хустина-- бідна.
Глянь я в люстерко: на личку зблідла.
Мене цурається кожна родина,
Ждуть не діждуться, поки я згину.
Вже не весела, не норовлива --
Квола бабуся з волоссям сивим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784569
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 26.03.2018
автор: Valentyna_S