Два куми-пенсіонери
В генделику випивають,
Після третьої чарчини
Кум Василь розповідає:
-Наукових я трактатів
Уже стільки прочитав,
Що на старість дуже мудрим
Я філософом вже став.
Ось дивіться, в вас годинник,
Набігає годин стільки,
Все життя за рухом сонця
Так прямують ці дві стрілки.
Час - без краю, як до неба
Його не можна повернути,
Що було вчора - то нам треба
Все викреслити і забути.
Кум Максим тут завагався
(Ясний розум мав ще зрання),
Зрозуміти намагався
І почав із запитання:
-Ну, а тисячу тих гривень,
Як же так це може бути,
Торік позичили ви, куме,
То треба це мені забути?
-Це ж не я таке придумав,
Це каже світова наука.
Жити у суспільстві, куме,
Загадкова й складна штука.
-То повинна б вам сказати
Ця поширена наука,
Що ви, куме, не філософ,
А свиня та ще й падлюка.
І хоч ви розумний дуже,
Буду прямо вам казати,
Тисячу, учений муже,
Завтра мусите віддати!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784647
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.03.2018
автор: Катерина Собова