Відпустити я в нього просилася
У фантазії, мрії та сни,
Легковійно торкалася вилиці,
Слала вісті руками весни,
Ткала з променів і ароматів
Дивовижну крамнину – брока́т*,
Тільки очі печально-брунатні
Заховала в рясний снігопад.
Одного́, жаль, тоді не сказала,
Що без нього і сонце – не те.
Захлеснуло дев’ятим нас валом
Щось фатальне, таке непросте.
*Брока́т – шовкова тканина із гладкокардовим
малюнком із золотими або срібними нитками.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784978
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.03.2018
автор: Оксана Дністран