Ти більше не моє натхнення,
І Музу я в тобі давно вже поховала,
Ти мої сльози сприйняла за дощ,
Не зрозумівши їх кришталь розбитий,
Та ти ж клялася нашу дружбу
Далеко в вічність понести
Та тільки хтось ту клятву кров'ю,
А хтось водою підписав!
Ми думали,що ми звели фортецю,
Та неміцний фундамент до руїн призводе,
Гадали ,що ніякі буревії
Не зрушать нашого єднання,
Та лиш маленький вітерець
Розвіяв дружби тої міць!
Тебе вважала за сестру єдинокровну,
Ти ж це сестринство не бажала берегти,
І тягарем було тобі те однодумство!
Ти дружби нашої скарбницю
За безцінь іншим віддала!
В тобі тепер я бачу лиш чужинку,
І теплі спогади пішли у небуття,
Я все тобі давно простила.
Помилки нерозважливої юності
Мабуть,у кожного стрічаються в житті.
Та тільки подруг я не маю в зрілості,
Натхнення я тепер собі сама!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785023
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 29.03.2018
автор: Зозуленька