Пора позбутися, нам сарани- ненажери,
Уже давно, розгулялася по Україні,
Народу треба, єднатися й зняти кайдани,
І відсіч дати, розірвати зв`язки родинні.
Хіба так ( братики, із сестрами) поступають?
Війну гібридну, розпочали, скажіть для чого?
Справжнє страхіття, коли гаубиці стріляють,
Не залишають, на землі нічого живого.
Зв`язки родинні, такі теплі і ніжні слова,
То все лунали, з екрану, й не знали кордонів,
Чому це сталось? Що заважати стала мова?
Хай буде інша. Та для нас краща – калинова.
В Росію хочеш? Гадаю достатньо вагонів,
Скажу щасливо. Гарної дороги та знайте,
Ніде не люблять, зрадників, що продають неньку,
Тож схаменіться, ви простих людей поважайте,
Уйміть Іуду! Нарешті, дайте нам воленьку.
Біди принЕсли… що вам своєї так замало?
Тоді у Кемерово… зазнали прості люди,
Тож через орків, на жаль, їх там надто багато,
Й у нас при владі, у верхах, достатньо повсюди.
Війна, рік п’ятий… в олігархів зростають статки,
Де ж співчуття? Жаль, діти сироти і матері,
Кінці з кінцями, ледве зводять, а де ж порядки?
Що обіцяли? А на слова, то були щедрі.
А, як до діла.. . на жаль, скрізь сарана, руїни,
Все не нажруться, їм завжди всього мало й мало,
А, що народу… напевно тікати з країни,
Знову, по наймах? А кажуть, життя кращим стало.
20.03.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785140
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.03.2018
автор: Ніна Незламна