Пробач мені, Боже, пробач за кохання...
Та хіба за нього просять собі покарання?
Та хіба ж це гріх, щиро любити?
Якщо ні, то навіщо й жити?
Хіба ж то провина...отак серце крає,
Бо без нього і життя сенсу немає.
То чому ж отак болить і щемить серденько?
Я ж до нього, хоч на мить, пригорнусь близенько,
Щоб почути серця стук, в обіймах заснути,
Взяти щастя з його рук і життя вдихнути.
Пробач мені, Боже, за моє кохання.
Я зрікаюся його...в голосі прощання.
В серці пустка...куди йти і як далі жити?
Скільки буду я сама по світу блудити?
Зглянься, Боже, зглянься, милий бо я просто жінка.
Де живе на цьому світі моя половинка?
Коли стріну своє щастя? Де його шукати?
Ой...так хочеться від болю на весь світ кричати.
Зоя Журавка(Іванова).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785262
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.03.2018
автор: Зоя Журавка