Запізніло весніє – недоречні тумани
Сивим подихом землю загортають у сум…
Але серце радіє, бо чи пізно, чи рано
Звільнить радість і щастя від тривожних всіх дум.
І лечу я на зустріч! Ностальгічно-тремтливо
Думка спогад запросить ще із юних років…
Вдячно долі всміхнуся, й тиха радість мрійливо
Скаже – це ще не осінь. Скільки сонячних днів!
Відчуття особливі – щемний погляд в минуле…
Неповторна сторінка молодого життя…
Так давно й так недавно, але ми не забули
Особливу цю радість, що веде в майбуття.
Тридцять років промчали, збігли, зникли, злетіли.
Тільки згадкою стали, думка їх розгляда…
Ми змінились, змужніли, скаже хтось – постаріли.
Та загляньте нам в очі – в них – душа молода!
Всім уклін небайдужим, що сьогодні зібрались
Радість всю розділити тих найкращих років.
Щиро дякуєм дуже вчителям, що старались
З нас людей поробити й справжніх учителів!
Щастя всім і здоров’я, і натхненного слова,
І духовного стержня, що тримає в житті.
Оповиті любов’ю, у життєвих обновах!
Успіх, щоб без обмежень в ці роки золоті!
Сили всім і терпіння, професійного росту,
І сімейного щастя, і життя без тривог!
Щоб не тління - горіння, необхідного – вдосталь.
І нехай від нещастя всіх боронить вас Бог!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785444
Рубрика: Присвячення
дата надходження 01.04.2018
автор: ЮНата