Стою над прірвою, дивлюсь, як гине час…
Крижиною той на осонні тане,
а з високосся тихо лине вальс –
то вічність грає на фортепіано.
Секунди падають, хвилини та роки,
летять в безодню як осіннє листя,
і зазирають в урвище зірки –
не спиться їм у космосі імлистім…
Триклятий час, його не зупини́ть,
між пальцями водою утікає.
Тече й тече, не стане ні на мить,
лише мигнув – пів віку вже немає!.
Життя – немов стрімкий метеорит,
що небо навпіл вдруге не розітне,
але без ми́тей тих яскравих світ –
побляк би, став одноманітним!
03.04.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785965
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2018
автор: Олександр Мачула