Мерзенні трупи ходять по землі,
А груди підіймають, мов живі.
Немов вони ще щось і розуміють,
Та й ще повчати люд цей сірий сміють.
Ходять руки в кармани,
Нишпорять навісніють якоїсь то мами.
Може десь щось вони не помітили,
Може не те вони запримітили.
Темно...скільки ця темрява існуватиме.
Скільки в цій темряві бідуватимем.
Скоро забудем, як світло горить.
Як же нам далі на світі цім жить.
Гляньте будинки двоповерхові
Зводять ці безробітні бідові.
А машинів яких тут розвелось
Й не скажеш, щоб погано тут жилось.
Уже й притончик мери відкривають
Уже дівчаток гарних набирають.
Куди ж подітись вам в вечірній час,
Хіба жінки і діти є у вас
Куди ж вам гроші тратите дурні
Хіба в нас є на світи люди бідні.
Чи може хліб є в кожного із нас.
Ну що ж ви? Я запитую у вас?
Біда кругои біда й необерешся ти біди,
Бо гниль від риби йде із голови.
Кому ми владу над людьми довірили,
Невже тому, у кого р"яно вірили?
Невже не бачили, як у хвилиноньку скрутну
Вони кидали партквитки на бокову.
Все змінено : ідею, віру й честь,
Як в тої шкапи, що міняє шерсть.
Прокиньтеся , не спіть, бо проспимо ми все.
Вже й так залишилося тільки зле.
Вже ні держави, ні заводів, ні грошей.
Лиш повна голова тих курячих вошей.
Останній цукор возимо за межу.
Хліб віддаємо за кремлівські вежі.
Мабуть хочем знову плазувати
Об"їдки нести до своєї хати.
Давайте змінемо всю нечисть в нашій владі.
Давайте в повний голос скажем годі.
Годі державу нашу обкрадати.
Повернем їй все те що дала мати
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786034
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2018
автор: Надія Тополя