Скида сонливість із плечей природа,
З зимового полону до весни тіка.
Ще ранки напуває прохолода,
Та горобців розмова надто вже дзвінка.
Хода весни упевніша, стрімкіша,
А сонце злизує сніг сірий із землі.
І річка з кожним днем стає все глибша —
Ось-ось вона затопить сонні береги.
Прокинулись і проліски, й тюльпани.
Весна-весна, хоч й запізнилася, та все ж —
Розвіялися врешт зими омани,
Яким здавалося немає зовсім меж.
Весна-весна — всміхаються прохожі,
Весна-весна — навкіл дзвінкий дитячий сміх.
Квітневі дні яскраві і пригожі,
Ще трішки й закружляє пелюстковий сніг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786142
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 05.04.2018
автор: Радченко