Скільки болю і скільки щастя,
Лиш від того, що я живу.
То ура переходило в трясця,
То могильна плита в рандеву.
Моя муза була самотня,
І не чув я її плачу.
Заковтала її безодня,
І топила в свою сечу.
Але ти відцуралась від мене,
Мій червоний ручний хробачок.
Тож тепер я рятую гени,
Музі кинув надії гачок.
15.08.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786155
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.04.2018
автор: Андрій Конопко