Я не боюсь, що закінчиться казка,
Прокинулось слово від твоїх почуттів,
Боляче вдарилось запізнілою ласкою
В мого серця закритий поріг.
Може це, як подяка від Бога,
Прилетіла любові стріла,
Завдавши забуто-солодкого болю,
В минуле мене повела.
А, можливо, це помста долі,
Щоб мучила совість, й ночами не спав,
Щоб в запізнілому ,,покручі"-слові
Себе самого мовчки впізнав.
Я вітаю і перше і друге,
Дякую долі за радісний світ,
Сьогодні своє світле минуле
Смакую, як заборонений плід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786486
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 07.04.2018
автор: Михайло Небайдужий