Чуєш, мій рідний:
Пора просинатись...
Весна на долонях заснула ще взимку
Вона так боялась тобі розказати
Що щастя немає, коли поруч тихо.
Коли не смієшся з її милих жартів
Обіймами душу її ти не грієш
Коли звечорілі світи на світанку
Стають несподівано надто засірі.
Коли за вікном - листопад, а у серці
Малиновим спогадом гріються душі
І їй вже нестрашно ходити без сонця
По темних провулках застиглої думки
Чуєш, мій рідний:
Пора просинатись...
Зустріти її несподівано просто
Заглянь у ті очі - їй є що сказати
В тім домі без тебе до смерті запусто...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786511
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.04.2018
автор: Lesyunya