Йшов до могили… уклонитись другу,
Котрий йому життя урятував…
Спиняли разом варварську наругу –
Там перемогу кожен з них кував.
Приніс чарчину і… удячну душу,
Бо ж завдяки йому лишивсь живий:
«Перед тобою у боргу я, друже, –
І горло біль непроханий здавив, –
Важкі часи для України й досі,
Та в зуби вже не дивимось орді.
Вже віддощила і четверта осінь,
І батальйон не той, що був тоді.
Рашистам ми за тебе відплатили,
Отримали свій борг вони сповна,
Коли зайшли ми ворогу із тилу,
Але війна, сам знаєш, є війна.
Багато вояків лягло і наших,
Найважче ж, коли гинуть молоді…
Намітився каюк бандитам Раші,
Й твоя душа зрадіє теж тоді.
Надію нашу й віру не здолати –
Ця зброя найнадійніша в путі.
За землю нашу, за Вкраїну-матір!
Ми праве діло звершуєм в житті, –
Підняв чарчину, око ледь примружив…
Сльозу якось невміло він змахнув:
Царство небесне, незабутній друже,
Будь певен, ми цю виграєм війну!»
9.04.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787052
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 11.04.2018
автор: Ганна Верес