Як ми живемо? Скаже тільки доля й час, я лиш сказати одне можу:
як часто ми не чуєм серця свого, яке бринить в якійсь сумній задумі.
В думках про дні ,прожиті нами, не бачимо ми справжнього життя.
Здавалося б, робота, дім, навчання - коловорот подій повторних в багатьох із нас.
А як же сонце ясне зранку, що нам віщає новий день?
А місяць світлий уночі, який нам світить у вікні і каже день пройшов,пора лягати спати,щоб завтра всім знов день стрічати?
А як же пташки у саду, які співають весело і гучно, стрічають новий день піснями й ними ж проводжають?
Чимало з нас цього не помічають,але буденні справи всіх чекають, всі мають клопоти
й зажури.
Як прикро, але життя не чекає, воно буяє і буяє, сльозами й сміхом голосить,
закохані очі ховає, вірно чекає, б'ється з байдужістю людською і злом !
Життя одне, й на жаль щодня, щохвилини в безодню із часу тікає, і вже не повернеться, не дасть змоги назад оглянутись, змінити щось, сказати несказанне , на жаль не буде змоги в нас такої більш!
Цінуймо, люди, всі здавалося б ,дрібниці!
Тому що, бачить сонця схід , пташок дзвінких почути голосочок -ЦЕ справжнє щастя і життя!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787067
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 11.04.2018
автор: Лілія Левицька