Малим, пам’ятаю, садив я калину,
Приживлював тато тополю.
Ми пісню співали про рідну Вкраїну,
Про щастя, про мир і про волю.
У квітах хатина моя потопала,
Вітали гостей чорнобривці.
Яка ж то між нами любов панувала!
Які ж бо були ми щасливці!
Пригадую добре батьківську науку,
Її мав я успадкувати:
Якщо попросив ти і серце, і руку,
То маєш сім’ю шанувати.
Дарує намисто червона калина,
Тополя торкається неба,
Всміхається хата, і діти, й дружина,
А більшого щастя не треба.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787353
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.04.2018
автор: Галина Брич