як дивно жити так... -
у темряві омани,
між відсирілих стін,
дірками диха дах,
з якого на джгутах
гойдаються омели -
зеленим блазнем з них
вишкірюється жах.
спадає у тази
потік речей і реченеь.
і хтось щосили б"є,
дубасе в тулумбас -
бентежить спокій твій.
і лінь, і тихість зречень,
самотність боязку
жене тим грюком враз.
хай гуркотить отам,
за обрієм реалій,
пульсує де життя,
яке вже не твоє.
там навколо осель
злидення тінь фіскальна -
законолюбна вся,
закон не визнає
і в лайку, свари драк
з сапетки наче сипе
промови голосні
і приголос шипінь...
а колесо буття
розкручують зі скрипом
злодюжка і лихвар
без жалю і сумлінь!
той вітряковий млин
розмелює буденність
у зливу проливну
і розбиває мить
на водоспад марнот,
де посміхи і чемність
кружляють у танку,
що піною кипить
...мовчи. перечекай
цей час в бурхливій зливі!
сховай в собі себе,
як гривню в гаманці.
а нетлями слова... -
хай пурхають брехливі.
холодний сьорбай чай
і їж гіркі млинці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787440
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.04.2018
автор: Ем Скитаній