З вишневого садка

З    вишневого    садка,    від    квітів    Полтавщини,
Від    древніх    берегів,    де    Рим    і    де    Сула,
Із    краю,    що    зовуть    душею    України,
Твоя    дорога,    мамо,    пролягла.

Дитина    Кардашів…    Ті    мали    голоси
І    били    кулаки  свої    чавунні
Лиш    правди    задля    об    чиїсь    носи,
А    то    об    плуга    чи    об    нитки    струнні.

Дитинство    повоєнної    пори,
Коли    цукерок    не    було    і    в    свята,
Коли    з    п`яти    сімей    частіше    три
Не    мали    тата.

В    зруйнованім    селі    які    були    дороги  ?
Побризка    тільки    дощ,    і    вже    бредеш    по    поли.
Місили    чорнозем    твої    дитячі    ноги
В    далекий    край    села,    дорогою    до    школи.

Як    захворіла    ненька,    мороз    вгризався    в    шибки.
Ти    підкидала    в    піч    останній    очерет,
Як    голова    колгоспу    намазував    на    скибки
Для    хворої    (  так    мило  )    вже    виписаний    мед.

І    все    ж    не    замело,    минулось,    обійшлося.
Прийшла    таки    весна,    було    пісень    і    свят  !
Ти    принесла    у    дім    чудовий    атестат
І    перший    власний    хліб    нарізала    під    осінь.

Яка    його    ціна    велика  –  превелика  !
Підйом    в    чотири    ранку    і    все    без    вихідних…
Так    ти    взнавала,    мамо,    не    з    казочок    одних
Про    береги    кисільні    і    про    молочні    ріки.

В    студенство,    час    снаги,    неспокою    і    мрій,
Тебе    вертати    пам`ять    повік    не    перестане  :
Там    староста    серйозний    твій
Назвав    уперше    тебе  :    “  Кохана…”

Чам    ваші    друзі  –  такі    чудові,
Фата    студентська…    А    рік    пройде,
І    щось    з    стипендій    перепаде
Мені,    студентській,    а    потім    Вові.

Тепер    вже    з    пенсій    несеш    гостинці.
Ну    скільки    можна    вже,    далебі  ?
Тепер  –  Сергійку,    тепер    Алінці  –
Коли    ж    собі  ?

Мій    кращий    друже,    матусю    мила  !
Ти    народила    мене    не    раз.
Ти    серцем    чуйним    скількох    зігріла
Не    напоказ.

Ти  –  завжди    щира,    ти    скажеш    прямо.
А    ще    ти    строга    така,    ого  !
Моя    колего,    моя    ти    мамо…
Дай,    Боже,    мамі    всього  –  всього  !

©  Оксана  Осовська



адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787558
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.04.2018
автор: Оксана Осовська