Далеке дитинство злітало митями
В травах шовкових шукань і знахідок,
Ховало скарби під старими вербами,
З гойдалки в небо високе злітало
Приміряти хмарку рожево-білу…
Час маскувався за рогом вулиці,
Хитро підморгував світові з радості,
Вечір жбурляючи прямо в зорі.
День дарував найказковіші ролі,
Нові облаштунки, химерні костюми,
Швидкі перевтілення в вимірі й часі,
Зустрічі дивні з рудою мурашкою,
Що заблукала в траві, мов у лісі,
Із тим валуном, що лежав край дороги,
Мружачи очі й зітхаючи тихо,
З бульбами дощику в теплій калюжі,
Звідки до неба зростала веселка…
Щасливий пролог до незнаного твору,
Де кульки повітряні - мрією в небі,
Де світ ще мов казка з очима теплими,
З дивами чистими на кроці кожнім…
…Яскравим метеликом десь на світанку
Пурхнуло в небо дитинство й розтало,
Залишивши спогад невинно-чистий,
Сліди на піску й це рожеве скельце...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788529
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 22.04.2018
автор: Людмила Пономаренко