Вже ніч минає.
Сплутане волосся, що в'ється пасмами туману
Прибирає,
І очі сонні прохолодою роси вмиває.
Ясніє небо.
Похапцем хмарки до обрію зганяє,
Кудлаті, темні – родичі туману кревні,
А вітерець заспався – ні шелесне,
Лише спадає тихо цвіт черешні,
Що обважнів від рос квітнево-сизих,
Які пелюстки ці освіжать, не принизять.
Дерева, ген, дрімають ще, до купи збившись,
Серпанок синій обійняв їх…та й лишився.
А неба схід світліє, мов усмішка.
Рожевим немовлям вже день
Спинається на ніжки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788597
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 22.04.2018
автор: Лариса Чорноус